Учебные материалы


С. Дженкінс 4 страница



Карта сайта franzbeidler.com

«Чудово!» — подумала Софі.

Ціпком вона відчистила з ніг оранжеву гидоту і пішла до безголової фігури на троні. Фігура діяла їй на нерви.

— Ні, друже, — сказав Хаул Опудалу, яке стрибнуло прямо в купу кісток і стало порпатися в них ногою. — Ні, її серця ти тут не знайдеш. Воно — в її вогненного демона. Думаю, він уже давно її подолав. Як же це все-таки сумно.

Софі тим часом зняла шаль і акуратно закутала нею безголові плечі принца Джастіна.

Хаул зауважив:

— Здається, решта того, за чим ти шукав, тут.

І покрокував до трону, а Опудало поскакало поруч.

— Наскільки це мені знайомо! — кинув чарівник Софі. — Я зі шкіри пнуся, щоби добратися сюди, а ви тут собі мирно прибираєте!

Софі підняла на нього очі.

Як вона і боялася, у контрастному світлі, що лилося крізь пролам у стіні, стало видно, що Хаулові не захотілось ні поголитися, ні навіть зачесатися. Його очі все ще були червоні, а чорні рукави подерлися в кількох місцях. При такому освітленні Хаул мало чим відрізнявся від Опудала. «Ой, лихо! — подумала Софі. — Напевно, він дуже любить міс Ангоріан».

— Я прийшла сюди за міс Ангоріан, — пояснила вона.

— А я сподівався, що коли влаштую візит до вас усієї вашої родини, то це вас зупинить! — скривився Хаул. — Але де там!

Тут Опудало стрибнуло просто перед Софі.

— Мене послав чарівник Саліман, — повідомило воно невиразним голосом. — Я стерегло його кущі на Пустирищах, коли його схопила Відьма. Він вселив у мене всю свою магію, яку лише зміг, і наказав мені прийти йому на порятунок. Але на той час Відьма вже розтерзала його на частини, які сховала в різних місцях. Мені було дуже важко. Якби ви своїми словами знову не вдихнули в мене життя, я б нічого не зміг зробити.

У такий спосіб Опудало відповіло на запитання, які йому задавала Софі, перш ніж вони обоє кинулися сюди.

— Отже, коли принц Джастін замовляв чари пошуку, вони вказували на тебе, — сказала Софі. — Але чому?

— На мене або на череп, — озвалось Опудало. — Між нами кажучи, ми найкращі його частини.

— А Персіваль зроблений з чарівника Салімана і принца Джастіна? — уточнила Софі — і подумала, що Летті це навряд чи втішить.

Опудало знову кивнуло зморшкуватою головою-ріпою.

— Обидві частини сказали мені, що Відьма вже розлучилася зі своїм вогненним демоном і що саму Відьму мені вдасться перемогти, — сказало воно. — Дякую вам за те, що ви дозволили мені скакати вдесятеро швидше.

Хаул знаком підкликав його.

— Перенеси це тіло в замок, — звелів він. — Там я з вами розберуся. Нам із Софі треба повернутися, поки вогненний демон не зумів прорвати мою оборону.

Він обхопив Софі за кістляву талію.

— Ходімо. Де семимильні чоботи?

Софі вперлася:

— Але ж міс Ангоріан…

— Ви що, не розумієте? — сказав Хаул, тягнучи її до проламу. — Міс Ангоріан — це і є вогненний демон! Якщо він проникне в Мандрівний Замок, Кальцифер його впіймає — і я теж!

Загрузка...

— Я так і знала, що все зіпсую! — зойкнула Софі, сховавши обличчя в руках. — Він був у нас уже двічі. Але вона… він пішов!

— О небо! — завив Хаул. — Він чого-небудь торкався?

— Гітари, — згадала Софі.

— Тоді він ще там, — сказав Хаул. — Ходімо!

Він потяг Софі до розбитої стіни.

— Скачи за нами обережно, — крикнув він Опудалу через плече. — Мені доведеться здійняти вітер! У нас нема часу шукати чоботи, — сказав він Софі, пробираючись разом із нею на жарке сонце через зазубрений край проламу. — Просто біжіть. І не переставайте бігти, інакше я вас не допхаю.

Допомагаючи собі ціпком, Софі так-сяк вдалося розігнатися до якогось шкутильгавого бігу, спотикаючись між каменями. Хаул біг біля неї і раз у раз її підштовхував. Здійнявся вітер, спочатку зі свистом, потім з ревом, жаркий і колючий, і сірий пісок закружляв навколо них у потужному смерчі, б’ючись у коминоподібну фортецю. Тепер Хаул і Софі вже не бігли, а летіли гігантськими плавними кроками понад землею. Внизу проносився кам’янистий ґрунт. Навколо бушували пил і пісок, здіймалися високо над головою і відлітали назад. Це було страшенно шумно і нітрохи не приємно, але Пустирища швидко зникали за спиною.

— Кальцифер не винен! — закричала Софі. — Я попросила його не говорити!

— Він би однаково не сказав! — закричав у відповідь Хаул. — Так я і знав, що він ніколи не видасть іншого вогненного демона! Кальцифер завжди був моїм вразливим місцем!

— А я думала — Уельс! — закричала Софі.

— Ні! Я навмисне лишив відкритим вхід в Уельс! — проревів Хаул. — Я знав, що як тільки вона захоче там щось напакостити — я так розлючуся, що зумію дати їй відсіч! Я мусив зробити це, розумієте? Це була єдина можливість знайти принца Джастіна — використати прокляття, яке вона наклала на мене, щоби підібратися ближче до неї самої!

— То ви і справді збиралися рятувати принца Джастіна?! — вигукнула Софі. — А навіщо тоді ви прикидалися, ніби хочете від цього відкрутитися? Щоб обдурити Відьму?

— Нічого подібного! — загримів Хаул. — Просто я боягуз! І щоб наважитися на таку страшну річ, я мусив переконати самого себе, що нізащо не буду цього робити!

«Ой-ой! — вжахнулася Софі. — Він же говорить зі мною чесно і по добрій волі! І вітер нас підганяє! Збулася остання частина прокляття!»

Розжарений пісок шмагонув її по спині, а Хаул боляче вчепився їй у бік.

— Не зупиняйтеся! — гаркнув Хаул. — На такій швидкості ви розіб’єтеся!

Софі відсапнула і знову змусила ноги працювати. Тепер їй було прекрасно видно гори і зелену смужку під ними — квітучі кущі. Хоча перед очима далі вирував жовтий пісок, гори росли на очах, а зелена смуга мчалася назустріч, поки не стала висотою з огорожу.

— У мене всі місця вразливі! — крикнув Хаул. — Я розраховував, що Саліман живий! А коли вийшло так, що від нього залишився лише Персіваль, я так злякався, що пішов і напився! І тут з’являєтеся ви — і починаєте грати на руку Відьмі!

— Я найстарша! — верещала Софі. — Я невдаха!

— Дурниця! — крикнув Хаул. — Ви просто весь час про це думаєте!

Він дещо сповільнив рух. Курява здіймалася навколо них густими хмарами. Софі знала, що квітучі кущі уже зовсім близько, бо вона чула, як на листя осипається пісок. Хаул і Софі врізалися в кущі з такого розгону, що Хаулу довелося зробити різкий поворот, тому вони із Софі промчали понад озерцем.

— А ще ви занадто тактовна! — додав він, перекриваючи плюскіт води і шурхіт піску по листках білого латаття. — Я сподівався, що ви так приревнуєте, що не підпустите демона до Мандрівного Замку і близько!

Вони влетіли на туманний берег і сповільнили біг. Кущі обабіч стежки пружинили і ляскали їх гілками, вкидаючи у вихор за їхніми спинами зелені листки, пелюстки і пташок. Стежкою між живоплотами назустріч Хаулові і Софі повільно плив Мандрівний Замок, а дим з його веж зносило вітром. Хаул ледве встиг сповільнити біг — якраз настільки, щоби різко відчинити двері і ввалитися всередину, тягнучи за собою Софі.

— Майкле! — крикнув він.

— Це не я впустив Опудало! — спробував виправдатися Майкл.

На перший погляд здавалося, що все гаразд. Софі здивовано усвідомила, що відколи вона звідси пішла, минуло зовсім небагато часу. Хтось витягнув з-під сходів її ліжко, і на ньому зараз лежав Персіваль, досі непритомний. Навколо ліжка зібралися Летті, Марта і Майкл. Згори до Софі долинали голоси пані Ферфакс і Фанні — впереміж зі зловісним шурхотом і глухими ударами, які свідчили про те, що Хауловим павучкам зараз непереливки.

Хаул відпустив Софі і кинувся до гітари.

Не встиг він її торкнутися, як вона вибухнула, протяжно і мелодійно бренькнувши. Кінці струн ляснули у повітрі. На Хаула посипався дощ друзок. Йому довелося сахнутися, прикривши обличчя роздертим рукавом.

І тут біля вогнища раптом виникла міс Ангоріан. Вона стояла і посміхалася. Хаул мав рацію. Весь цей час вона була в гітарі, очікуючи слушного моменту.

— Твоя Відьма загинула, — сказав їй Хаул.

— Ах, яке горе! — безтурботно відповіла міс Ангоріан. — Тепер я зможу зробити собі іншу людину, кращу. Прокляття збулося. Тепер я можу прибрати до рук твоє серце.

Вона нагнулася і висмикнула Кальцифера з вогнища. Кальцифер з переляканим виглядом сіпався над її затиснутим кулаком.

— Не рухатися, — попередила вона.

Ніхто не наважувався навіть ворухнутися. Найсумирніше з усіх стояв Хаул.

— Допоможіть, — слабким голосом пискнув Кальцифер.

— Тобі ніхто не допоможе, — сказала міс Ангоріан. — А от ти допоможеш мені заволодіти моєю новою людиною. Дивися-но. Мені досить лише трішки міцніше натиснути… — і вона так стисла кулак із Кальцифером, що кісточки стали блідо-жовті.

Хаул і Кальцифер разом скрикнули. Кальцифер забився в агонії. Лице Хаула посиніло, він непритомний звалився на підлогу, немов зрубане дерево, і став зовсім такий, як Персіваль.

Софі здалося, що він не дихає.

Міс Ангоріан була приголомшена. Вона вирячилася на Хаула.

— Прикидається, — припустила вона.

— Ні! — верескнув Кальцифер, скорчившись у тремтячу спіраль. — У нього насправді дуже м’яке серце! Відпусти!

Софі повільно й обережно підняла ціпок. Цього разу вона встигла обміркувати свої дії.

— Ціпок, — стиха мовила вона. — Бий міс Ангоріан, але більше нікого не зачепи.

І вона змахнула ціпком і з усієї сили хряснула ним по кулаку міс Ангоріан.

Міс Ангоріан пронизливо зашипіла, наче сире поліно в багатті, й випустила Кальцифера. Бідолаха Кальцифер безпомічно покотився по підлозі, розсипаючи навсібіч на плитку язики полум’я і хрипко ревучи від жаху. Міс Ангоріан підняла ногу, щоб затоптати його. Софі довелося відпустити ціпок і нагнутися рятувати Кальцифера. І тут, на її превеликий подив, ціпок знову вдарив міс Ангоріан, а тоді — знову і знову. «Авжеж!» — подумала Софі. Вона ж сама своїми словами вдихнула в цей ціпок життя. Їй про це сказала пані Пентстеммон.

Міс Ангоріан сичала і хиталася. Софі випросталася з Кальцифером у руках і побачила, що ціпок щосили молотить міс Ангоріан і аж димиться від її жару. Кальцифер, навпаки, дещо похолов. Від страху він став молочно-блакитний. Софі відчула, як у її пальцях слабенько б’ється темна грудка Хаулового серця. «То серце Хаула — у мене в руках! — збагнула вона. — Він віддав його Кальциферові за умовами угоди, щоби Кальцифер міг лишитися жити. Мабуть, йому справді стало шкода Кальцифера, але однаково — що за дурість!»

Тут з дверей, що вели від сходів, вибігли Фанні і пані Ферфакс з мітлами напереваги. Побачивши їх, міс Ангоріан, мабуть, зрозуміла, що програла. Вона кинулася до дверей, а ціпок Софі літав над нею і лупцював, лупцював…

— Затримайте її! — закричала Софі. — Не випускайте її звідси! Перекрийте всі двері!

Усі кинулися виконувати накази. Пані Ферфакс перегородила двері до комори, грізно піднявши мітлу. Фанні стала на сходах. Летті стрибнула до дверей у двір, а Марта кинулася до дверей, що вели до ванної. Майкл кинувся до дверей Мандрівного Замку. Але тут з ліжка зіскочив Персіваль — і теж помчав до дверей. Він страшенно зблід і спав з на лиця, очі в нього були заплющені, але біг він навіть швидше за Майкла. Персіваль першим підбіг до дверей — і відчинив їх.

Оскільки Кальцифер зробився зовсім безпомічний, Мандрівний Замок зупинився. Міс Ангоріан побачила застиглі в імлі кущі і метнулася до дверей з нелюдською швидкістю. Але не встигла вона добратися до порога, як у дверях з’явилося Опудало, що несло на плечах безголового принца Джастіна, ще й досі закутаного в мереживну шаль Софі. Опудало розкинуло дерев’яні руки впоперек дверей, перегородивши шлях. Міс Ангоріан сахнулася від нього.

Ціпок, який лупцював її, загорівся. Його металевий наконечник розжарився. Софі зрозуміла, що ціпкові залишилося ще зовсім не довго. На щастя, міс Ангоріан ціпок докучив настільки, що вона схопила Майкла і заслонилася ним. Ціпкові було наказано не бити Майкла. Він зависнув у повітрі і спалахнув. Марта підбігла і спробувала відтягнути Майкла. Ціпкові довелося уникати і її. Софі, як завжди, все зробила неправильно. Довше зволікати було не можна.

— Кальцифере, — сказала Софі, — мені доведеться розірвати твою угоду. Ти від цього помреш, так?

— Якби його розірвав хтось інший, то я помер би, — хрипко відповів Кальцифер. — Ось чому я попросив про цю послугу саме тебе. Ти вмієш вселяти життя словами. Поглянь-но, що ти зробила з Опудалом і черепом.

— Тоді живи ще тисячу років! — вигукнула Софі, й водночас із усієї сили побажала, щоби так і сталося, на випадок, якщо слів виявиться не досить. Це її сильно непокоїло.

Вона взяла Кальцифера й обережно зняла його з темної грудки, наче висохлу бруньку зі стебла.

Кальцифер вивернувся з її пальців і блакитною сльозинкою злетів над її плечем.

— Як мені легко! — здивувався він. Тут його осінило, що сталося. — Я вільний! — гукнув Кальцифер, вихором метнувся в комин і зник.

— Я вільний! — почула Софі згори стихаючий голос Кальцифера, який вилетів з комина над капелюшною крамницею.

Софі повернулася до Хаула з ледь живою чорною грудкою в руках. Хоч вона і поспішала, проте почувала себе непевно. Усе треба було зробити як слід, а звідки вона могла знати, як саме треба?

— Ну добре, почали, — вимовила вона. Ставши на коліна біля Хаула, вона обережно поклала чорну грудку йому на груди, зліва, там, де вона сама відчувала біль, коли її непокоїло серце, і легенько підштовхнула.

— Лізь усередину, — звеліла вона. — Лізь усередину і працюй!

Вона тиснула і тиснула. Серце почало занурюватися в груди — і битися, все сильніше і сильніше. Софі намагалася не звертати уваги на полум’я і човгання ногами біля дверей і далі міцно невпинно тиснула. Їй заважало волосся. Воно падало їй на очі рівними рудуватими пасмами, але Софі намагалася і на це не звертати уваги. Вона тиснула.

Серце ввійшло в груди Хаула. Як тільки воно повністю зникло, чарівник здригнувся всім тілом. Він голосно застогнав і перекотився обличчям униз.

— О небо! — глухо поскаржився він. — Яке похмілля!

— Ні, ти просто вдарився головою об підлогу, — відповіла Софі.

Хаул насилу встав навкарачки.

— Мушу бігти, — повідомив він. — Треба рятувати цю дурепу Софі.

— Я тут! — вигукнула Софі, сіпаючи його за плече. — Але й міс Ангоріан теж тут! Вставай, зроби з нею що-небудь! Швидко!

Ціпок був уже майже весь охоплений полум’ям. Мартине волосся опалювалося. А міс Ангоріан саме сяйнула думка, що Опудало також можна підпалити. Вона ухилялася від ціпка з таким розрахунком, щоб наблизити його до порога.

«Як завжди, — майнуло Софі в голові, — я не продумала всього до кінця!»

Хаулу вистачило одного погляду. Він поспішно піднявся, витягнув руку і вимовив фразу, слова якої потонули в гуркоті грому. Зі стелі посипалася штукатурка. Усе задрижало. Але ціпок зник, а Хаул ступнув назад, тримаючи в руці щось невелике, чорне і тверде. Це міг бути шматок золи, щоправда, точнісінько такої форми, як те, що Софі тільки що вклала Хаулові в груди. Міс Ангоріан засичала, немов залите водою багаття, і благально простягнула руки.

— Боюся, що ні, — промовив Хаул. — Ти мала достатньо багато часу. Я бачу, ти збиралася роздобути собі нове серце. Хотіла забрати моє, а Кальцифер нехай би помер, так?

Він поклав чорний предмет між долонями і стиснув їх. Старе серце Відьми розсипалося — ніби чорний пісок, і стало як сажа, як ніщо. І поки воно розсипалося, міс Ангоріан розпливалася. За мить біля дверей уже нікого не було.

Але сталося не тільки це. Тієї миті, коли зникла міс Ангоріан, не стало й Опудала. Якби Софі захотіла глянути, вона побачила би двох високих чоловіків, які стояли на порозі й усміхалися один одному. В одного було грубувате обличчя і руде волосся. Інший, у зеленому мундирі, мав лагідні риси, а на його плечі була накинута жіноча мереживна шаль.

Але Хаул вже повернувся до Софі.

— Сірий тобі не личить, — зауважив Хаул. — Я це відразу подумав, ще коли побачив тебе вперше.

— Кальцифер полетів, — сказала Софі. — Мені довелося розірвати вашу угоду.

Хаул, здавалося, засмутився, проте сказав:

— Ми обоє цього хотіли. Жоден із нас не бажав закінчити так, як Відьма і міс Ангоріан. А колір твого волосся — його називають рудим?

— Червоне золото, — відповіла Софі.

Наскільки вона бачила, Хаул не надто змінився, повернувши собі серце, тільки-от, мабуть, очі стали більш насиченого кольору — більше схожі на живі очі і менше — на скляні кульки.

— І він натуральний, — додала вона. — Не те що в декого.

— Ніколи не розумів, чому люди так ганяються за тією натуральністю, — сказав Хаул, і Софі зрозуміла, що він ніскілечки не змінився.

Якби Софі могла звернути бодай часточку своєї увагу на те, що відбувається навколо, вона побачила би, як принц Джастін і чарівник Саліман тиснуть один одному руки і задоволено ляскають один одного по спині.

— Мені, мабуть, краще повернутися до мого брата, до короля, — сказав принц Джастін.

Він направився до Фанні як до найрозкішніше одягненої особи і склав їй глибокий вишуканий уклін.

— Чи маю честь звертатися до господині цього дому? — поцікавився він.

— Е… гм… ні, — знітилася Фанні, намагаючись заховати мітлу за спину. — Господиня цього дому — Софі.

— Або невдовзі нею буде, — сяючи доброзичливістю, вставила пані Ферфакс.

Хаул сказав Софі:

— А я весь час думав, чи ти та вродливиця, яку я зустрів на Травневе свято. Чому ти тоді так злякалася?

Якби Софі помічала хоч щось навколо, вона би побачила, що чарівник Саліман підійшов до Летті. Тепер, коли він нарешті став самим собою, стало видно, що він, судячи з усього, ще впертіший, ніж Летті. Летті виглядала дещо знервованою, коли над нею, мов скеля, навис Саліман.

— Здається, спогади про тебе належали принцу Джастіну, а не мені, — сказав він.

— Авжеж, — мужньо сказала Летті. — Це була помилка.

— Зовсім ні! — заперечив Саліман. — Чи ви би не погодилися стати моєю ученицею — тобто принаймні ученицею?

Летті густо почервоніла і явно не знала, що сказати.

На думку Софі, це була проблема Летті. У неї, в Софі, були свої власні проблеми. Хаул сказав:

— Думаю, тепер ми всі повинні жити довго і щасливо.

Софі подумала, що він таки справді цього хоче. Вона знала, що довге і щасливе життя з Хаулом може виявитися значно багатшим на пригоди, ніж будь-яка казка, яка закінчується цими словами, але твердо вирішила спробувати.

— Це буде дуже страшно і просто жахливо, — додав Хаул.

— А ще ти мене експлуатуватимеш, — сказала Софі.

— І тоді ти, щоби провчити мене, поріжеш на клаптики всі мої костюми, — сказав Хаул.

Якби Хаул і Софі могли звернути хоча б дещицю увагу на те, що відбувається навколо, вони помітили би, що і принц Джастін, і чарівник Саліман, і пані Ферфакс щось хочуть сказати Хаулові, що Фанні, Летті й Марта смикають за рукави Софі, а Майкл тягне Хаула за камзол.

— Це було найвишуканіше застосування заклинання могутності, яке мені будь-коли доводилося бачити! — говорила пані Ферфакс. — Я й сама б не додумалася, що зробити з цією істотою. Я завжди говорила, що…

— Софі, — смикала її Летті, — мені потрібна твоя порада!

— Хауле, — говорив чарівник Саліман, — я мушу просити у вас, могутнього чарівника, вибачення за те, що стільки разів намагався вас вкусити! За звичайних обставин мені б і на думку не спало впиватися зубами у колегу і співвітчизника!

— Софі, по-моєму, цей джентльмен — принц! — сказала Фанні.

— Сер, — сказав принц Джастін, — гадаю, я повинен вам подякувати за порятунок від Відьми…

— Софі, — вигукнула Марта, — з тебе знялося закляття! Софі, ти чуєш?

Але Софі та Хаул трималися за руки й усміхалися й усміхалися, не в змозі зупинитися.

— Відчепіться від мене, — сказав Хаул. — Я робив це за гроші.

— Ото брехун! — вигукнула Софі.

— Агов! Я ж до вас звертаюся! — крикнув Майкл. — Кальцифер повернувся!

Ці слова нарешті привернули увагу і Хаула, і Софі. Вони подивилися у вогнище, де серед полін і справді зблискувало знайоме блакитне обличчя.

— Ти не мусив цього робити, — сказав Хаул.

— А чому б і ні, раз я коли завгодно можу взяти і піти, — відповів Кальцифер. — До того ж у Маркет-Чіппінгу дощ.

УДК 821.111-93

ББК 84 (4ВЕЛ)

Д 42

Серія «Дивовижні світи» заснована Видавництвом Старого Лева у 2007 році

Для Стівена

Ідею цієї книги підказав мені один хлопчик у школі, яку я відвідала. Він попросив мене написати книгу під назвою ‘'Мандрівний Замок».

Я записала ім’я цього хлопчика на папірці — і сховала в такому надійному місці, що відтоді не можу його знайти.

Я хотіла б від усього серця йому подякувати.

Diana Wynne Jones

The Ingary Books: Howl's Moving Castle

Copyright © Diana Wynne Jones, 1986

This edition published by arrangement with Laura Cecil and Synopsis Literary Agency

Переклад © Андрій Поритко, 2008

Українське видання © Видавництво Старого Лева, 2008

Обкладинка © Надія Ваджипова, 2008

Серія «Дивовижні світи» © Видавництво Старого Лева, 2007

Оформлення серії © Олена Левська, 2007

Всі права застережено

ISBN 978-966-2909-35-7

Цю книгу надруковано на екологічно чистому книжковому папері, що зменшує контрастність сприйняття тексту і спеціально призначений для друкування дитячих видань.

Літературно-художнє видання

Діана Вінн Джонс Мандрівний Замок Хаула

Для середнього шкільного віку

Переклад з англійської Андрія Поритка

Обкладинка Надії Ваджипової

Літературний редактор Маріанна Кіяновська

Технічний редактор Роман Коник

Підписано до друку 12.08.2008. Формат 60x84/16 Гарнітура шкільна. Умовн. друк. арк. 20,46 Наклад 2000 прим.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК № 2442 від 20.03.2006 р.

Видавництво Стзрого Лева

ТОВ «Видавництво Старого Лева» а/с 8839, м. Львів, 79044 тел./факс: (032) 238-50-87 e-mail: lev@starlev.com.ua www.starlev.com.ua

Надруковано з готових діапозитивів ТОВ «Фактор-Друк» вул. Саратовська, 51, м. Харків, 61030 тел.: (057) 7-175-185 Зам. № 288



edu 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная